avangard-pressa.ru

Тема 20. Езотерика, нетрадиційна практика. Зміст існування людини. - Политология

Оскільки ані наука, ані релігія насправді не дають достатньої, не говорячи вже про достовірну, відповіді на ключові екзистенційні та онтологічні питання, неординарні (допитливі) індивідуальності постійно постають перед проблемою пошуку ефективніших шляхів і способів осягнення суті буття, свідомості та всякого існування. Стаючи ж на шлях поглибленого осягнення істини, людина в першу чергу відкриває в собі нові грані та нові можливості. Як наслідок, вона перенаправляє свою увагу з нібито зовнішніх стосовно неї об’єктів та зосереджує її на собі, своїх переживаннях та відчуттях. Ключовим аспектом подібного перенаправлення уваги є зміщення поля сприйняття від споглядання нашарувань власного розуму у вигляді стереотипів, вражень і переконань, представлених у формі специфічних образів-ярликів до схоплення суті «речей в собі» (І. Кант) або цілісної реальності. Інакше кажучи, концентрація на собі сполучена з заміщенням процесу «розглядання» речей на результуючий процес їх «бачення». В даному випадку під «розгляданням» розуміється буденне візуальне сприйняття світу і його наповнення аж до візуалізації уявлень про світ, себе та інших. Водночас «бачення» - це спосіб сприйняття реальності, що спирається на безпосереднє і одномоментне розкриття суті існуючого. Бачення характеризується вивільненням з-під впливу часово-просторових контурів, виходом за межі звичного способу сприйняття світу, відмовою від автоматичної згоди, що покладає існуючу картину світу як реальність, а в цілому, своєрідним переродженням людини.

Саме з позицій «бачення» або в стані зміненої свідомості чи містичного провидіння, якби не ідентифікувала цей стан буденна людина, відбуваються відкриття в усіх сферах людського пізнання і діяльності, а також реалізуються геніальні проекти, будь-то шедеври музики чи іншого прояву мистецтва або зафіксована на письмі мудрість. А далі, буденна людина під вже наявний «результат» підводить різноманітні теоретичні викладки, що формуються на основі «розглядання» або логічного міркування тощо. Як наслідок, сучасна наука, релігія, інші сфери людської раціоналізованої активності переповнені теоріями, догмами, аксіомами абощо, переважна більшість з яких і далеко несумісна з реальністю, а лише відповідає стану хворобливої фантазії «геніальних» авторів і водночас загальному рівневі колективної свідомості або культурі мас.

Тим не менше, оскільки в світі нічого випадкового або недоцільного принципово не буває, то й в тому, що від буденної людини уникає не лише істина, але й здебільшого сам натяк на неї, є своєрідний зміст. Його суть буквально полягає в тому, що людина має саме те, на що вона заслуговує: чим нижчий рівень духовного розвитку людини, тим більше вона обмежена. Інакше, людина, що наділена колосальними ресурсами, однак обділена духовністю, перетворюється на жахливу зброю, направлену, навіть не стільки на інших, скільки на саму себе. А так, коли буденна людина обмежена в доступі до власних же потенційних ресурсів, вона поставлена перед необхідністю вдосконалюватися, зростати духовно, щоправда цю необхідність вона практично свідомо має можливість переінакшити на «задоволення» деградації. Саме в такому зрізі проявляється свобода волі або свобода вибору людини, всякий інший вибір є похідним від ключового. Хоча й в цій ситуації наразі існує своє «але»: буденна людина чомусь активно позбавляється можливості усвідомлено доторкнутися проблеми ключового вибору. Її постійно відволікають від самої постановки проблеми радикального вибору, переключаючи увагу на сотні надуманих і дріб’язкових проблем, штучно зведених до рівня чи не найсуттєвіших в житті людини.

Врешті-решт, складається стійке враження про те, що за лаштунками більшості надуманих будь-коли проблем та гострих дискусій навколо них постійно приховувалось і продовжує приховуватися щось досить важливе в існуванні буденної людини – її право доступу до реальності. Навіть не можливість, яку так просто не під силу нікому відняти, а лише право. Іншими словами, від буденної людини приховується навіть сам факт того, що вона обмежена істота, що вона має справу з стійкою ілюзією, а не реальністю. Більше того, від буденної людини не лише приховали, але й з неї викорінили всяке бажання чи хоча б цікавість щодо знайомства з першоджерелами: чи то оригіналами сокровенних (священних) текстів, чи то яскравої думки, чи то навіть якогось поточного проекту, якщо дивитися з позицій спільного існування.

Хоча з іншого боку, як не дивно, ні для кого не секрет, хоча й не ясна, як божий день, очевидність, що за дуже малим винятком, ніхто зі смертних не має справи з оригіналами, приміром, коли мова йде про досягнення людської думки. Як правило, все, що тримає пересічна людина перед своїми очима, є результатом уже чиєїсь інтерпретації, починаючи з Біблії, інших різноманітних Священних текстів, міфів і легенд, завершуючи науково-філософськими концепціями чи теоріями. Причина тому, з одного боку, банальна – відсутність необхідних для того умов: від володіння мовою оригіналу і необхідним запасом знань до фізичного доступу до оригіналу, а тим більше бажання витрачати «дорогоцінний» час на знайомство з оригіналом. Проте, з іншого – не все так просто: всяка спільнота не терпить надмірної оригінальності і своє існування базує на усередненому індивідові – фізично виокремленій одиниці соціуму. Робота ж з оригіналами щонайменше підштовхує індивіда до формування власної позиції з приводу сприйнятого. Формування ж власного бачення, складання критичної оцінки неодмінно тягне за собою постановку під сумнів дієвість і значущість загальноприйнятого погляду на ту чи іншу проблему. Як наслідок, жодна із теорій, а тим більше їх компіляція або «консенсусний» варіант не мали б змогу претендувати на роль загальноприйнятих ідей, що були б покладені в основу організації і функціонування спільноти в цілому або ж окремої сфери чи галузі людського знання. В такому разі людство опинилося б обличчям перед неспростовним з точки зору буденної людини парадоксом: воно не мало б змогу віднайти об’єднуючого начала, однак не могло б принципово існувати в стані індивідуальної дисперсії.

Навпаки, роль інтерпретатора полягає в тому, щоб всяке оригінальне звести до рівня загальноприйнятого, перекласти на мову «посередності». Таким чином згладжується всяка революційність унікального та неповторного, убезпечується від шоку громадська думка, зберігається інертність мас та цілісність колективної свідомості. Водночас, наявність інтерпретаторів є запорукою безпеки існування продуцентів оригінальної думки, адже залишаючись незрозумілими для обивателя, вони постійно перебували б під загрозою розправи розлюченої маси. В результаті, своєрідне перманентне зміщення в колективній/індивідуальній свідомості, яке прийнято ідентифікувати як історичний розвиток, можливе завдяки тому, що водночас існують і певним чином взаємодіють між собою рушійне начало – продуценти оригінальних ідей та стримуюче начало – інерція мас за неспростовного посередництва адаптивного (інтерпретуючого) начала.

Процес «перетікання» оригінальних здобутків та відкриттів в стан масової сприймабельності та масового поширення, як один із варіантів, відбувається за посередництва езотеричної культури. Езотерична культура– (гр. esotrikos – внутрішній) – частина культурного надбання людства; сукупність містичних вчень, що ґрунтуються на суто суб’єктивному переживанні чи досвіді окремих езотериків, а також множина ритуалів, різноманітних видів активності, направлених на реалізацією тих чи інших містичних вчень в певних колах аж до широких мас. Езотерична культура фактично розчинена в загальній (екзотеричній – зовнішній) культурі, оскільки, принаймні, більшість містичних вчень рано чи пізно змасовлюються, виходячи на рівень інтерсуб’єктивності. Окрім того, всяка спроба поділитися внутрішніми переживаннями чи сакральним досвідом автоматично передбачає вихід за межі чисто суб’єктивного та апеляції до надіндивідуального начала, чим би останнє не виявилося: громадською думкою, колективною душею абощо.

На побутовому рівні езотеричну культуру часто прийнято ототожнювати з таємними або й заповітними знаннями, доступними лише для окремих посвячених; зі специфічною практикою, що має виводити адептів за межі буденного світу. Вважається, що витоки езотеричної культури губляться в глибинах віків, а до найяскравіших езотериків давніх часів зараховують Заратустру, Мойсея, Будду, Христа, Магомета, давньогрецьких гностиків тощо.

Підґрунтям формування езотеричних вчень та практик є своєрідне переконання в тому, що існує щонайменше дві реальності, одна з яких відповідає буденному або обмеженому сприйняттю, ідентифікована езотериками як Майя, Яв, Нагваль тощо, інша – трансцендентному зрізу буття, проникнути в яку можливо лише шляхом розширення або трансформації свідомості. При цьому найчастіше кожне з езотеричних вчень відображає свою, так би мовити, персональну трансцендентну реальність, що відповідає своєрідним чисто суб’єктивним відчуттям і переживанням «автора» вчення та іноді його послідовників, тоді як буденна реальність відображається масово та/або в межах інтерсуб’єктивного простору.

Щоправда в межах буденної реальності віднайти зміст всякого існування, а тим більше індивідуального буття людини або й роду людського практично не можливо, звичайно, якщо не розмінюватися на дріб’язкові версії. Що ж стосується трансцендентних реальностей, то для послідовників езотеричних вчень в першу чергу відкривається той чи інший зміст існування, а особливо покликання людини на землі.

З предметно-функціональної точки зору езотерична культура розпадається на два відмінних потоки. Одні вчення тяжіють до ідеї надлюдини, інші – до ідеї містичної трансформації самого існування та відтворення в буденній людині надможливостей та/або джерел трансцендентної реальності. В першому випадку індивід цілковито відсторонюється від буденної реальності, в другому – має місце перевтілення людини та її існування тут і тепер. Яскравим представником першого напрямку є індійський езотерик Шрі Ауробіндо Гхош. Провідна ідея його вчення полягає в твердженні про те, що людина, як ми її собі відкриваємо в буденному житті – лише перехідна істота на шляху до божественної сутності.

Рудольф Штайнер, родоначальник антропософського вчення обстоює ідею містичної трансформації. Для Штайнера дійсно реальний світ концентрується в навколо духовності. Людина має потенціал стати частиною цього світу, духовно збагачуючи себе в повсякденному своєму існуванні.

Проте в тому й іншому випадку, масово представлені езотерики часто хибують реальністю як вона є, оскільки кожен з них відкриває найчастіше свою специфічну реальність і відповідно її намагається описати. Особливо це притаманно провідним філософам західного зразка, а також різноманітним «вчителям» «месіям» та «гуру» східної моделі сприйняття світу. При цьому основа під їхні «одкровення» може черпатися не зі спроможності сприймати реальність як вона є, а з активованої властивості свідомості до продукування паралельної реальності. Тому не дивно, що значна, якщо не сказати, переважна більшість різноманітних «езотериків» виявлялися психічно хворими людьми.

Відрізнити «хворого» та «цілісного» езотериків буденній людині практично не під силу, оскільки її сприйняття реальності суттєво, якщо не сказати кричуще обмежено. А про те й тут все ж є своєрідний відносний критерій. «Хворі» езотерики за основу своїх вчень мають споглядання вмісту власної свідомості, тоді як «цілісні» - складну, кропітку і наполегливу практику, що відкриває доступ до сприйняття реальності, стимулюючи розвиток та розширення меж і можливостей сприйняття.

Така практика здійснюється як в межах буденного життя, так в контексті своєрідних різновидів активності, наприклад, магії, алхімії тощо.

Суть алхімії полягає в виробленні специфічного бачення світу, практично розширенні можливостей сприйняття внаслідок досить виснажливої і вивіреної діяльності. Дійсний результат алхімічної практики для непосвячених приховується за міфом про «філософський камінь» та «живу воду», що нібито здатна дарувати тому, хто її вживатиме, безсмертя та вічну молодість.

Магія має більш широкий контекст, що описує різноманітні способи активності, направлені на опанування силами світу, явними і потаємними. Взагалі термін «маг» у широких масах покликаний позначати ту людину, що досягла певного рівня управління навколишніми подіями і процесами, тобто «може». Природно, що «просунутий» маг неодмінно повинен знайти спосіб опанувати самого себе, перш за все свої емоційну та мотиваційну сфери, інакше він ризикує бути знищеним силами природи, які він своїми діями виводить із рівноваги. Звичайно, такий маг діє досить усвідомлено, а не лише сліпо слідує певним ритуалам, що якимось чином почерпнув.

Схильністю до магії володіє всяка людина без винятку, оскільки несе в собі певний потенціал енергії, яку спонтанно може перенаправляти на об’єкт свого впливу. Проблема лише в тому, що такий потенціал як правило не значний, не усвідомлений і не контрольований, а тому всяка ситуація з його спонтанним проявом, як правило, викликає у буденної людини здивування або й сум’яття. Провідником спонтанного «викиду» енергії є мимовільна увага: коли людина несвідомо на чомусь концентрується, вона автоматично перенаправляє частину своєї енергії на об’єкт своєї уваги. Ось чому, наприклад, ми маємо здатність відчувати чийсь прискіпливий погляд, або «тяжкість» чийогось прокляття/образи тощо.

Серед перших кроків для тих, хто поклада собі за намір розвинути здатність свідомо впливати на потік подій та процеси в навколишньому світі, варто розвивати власну увагу, вміння її концентрувати та утримувати. Разом з тим людина має навчитися ефективно, а головне бережливо розпоряджатися власною енергією та енергією навколишнього світу, оскільки остання, як не парадоксально звучить, будучи не вичерпною за своєю природою, часто дуже обмежено за своїм станом і швидко вичерпується. Найважливіше ж в цій сфері – це розвивати і вдосконалювати свої чесноти, інакше розбурхана енергія може виявитися необмеженою і неконтрольованою, а отже «змити» саму особистість, тобто привести до божевілля.

Першою ознакою накопичення і підтримання потужного енергетичного заряду на рівні індивіда є специфічна властивість його емоційної сфери до стійкого відновлення. Оскільки життя постійно випробовує та «вчить» людину, останнє зазнає з позицій оціночного судження емоційних навантажень, що деформують її емоційну сферу, вводячи в стан роздратування, апатії, розгубленості тощо. Чим швидше індивід оправляється від відповідних стресів, тим потужнішим є його енергетичний заряд.

Накопичення енергетичного заряду певним чином пов’язане з досвідом – ключовим моментом з позицій буденної людини щодо змісту її існування. Позитивний досвід виконує функції своєрідного впорядковуючого начала та русла, по якому і направляється енергія, а в кінцевому, тобто стані просвітлення, за допомогою якого трансформується. Саме досвід стоїть за продукуванням цілей та намірів, які людина реалізує в своєму існуванні.

Цитати до роздумів.

«Звичайний шлях людського життя може вести до пробуджених вищих станів свідомості. Тобто йдеться про те, що всі ті початки, на яких стоїть будь-яка езотерична школа, цілком присутні у повсякденному людському житті» (11, 12).

«Через муки, через біль Зевс веде людей до розуму. До розуміння веде. Ночами в сні щемить серця, мимоволі мудрості навчаючи. Небеса не знають співчуття. Сила – милосердя богів» (Фрагмент Есхіла).

«Мені раніше ніколи і на думку не спадало, що перевага людини визначається далеко не наявністю мозку, як в цьому переконують книги. Ця перевага витікає зі здатності мозку засвоювати інформацію, яку несе вузький діапазон видимого світла. Вся цивілізації людини, все, чого він досяг або міг досягти, висить як на ниточці на його сприймабельності вузької полоси вібрацій від червоної до фіолетової. Без цього вона згине» (9, 264).

«В будь якій справі рішення – лише початок. Коли людина на щось наважується, зробивши вибір, вона ніби занурюється в стрімкий потік, який понесе її туди, де вона і не підозрювала опинитися» (5, 93).

«Існує лише одна-єдина відмінність поміж здоровою, розумною і сильною людиною та надлюдиною, яка володіє магічною силою і здатністю на свій розсуд користуватися особливими властивостями осягнення [усвідомлення], що відкриває їй доступ до сприйняття паралельних світів. Воно полягає в принципово протилежному ставленні до своєї вільної енергії» (4, 94).

«Одна лише практика не покращує людство. Людина потребує контакту з істиною, попервах в тій формі, яка допоможе їй» (Назір ель Казвіні).

«Душа, в якій відсутня мудрість, – мертва. Але якщо збагатити її вченням, вона оживе на кшталт необробленої землі, на яку випав дощ» (Абу-ль-Фарадж).

«Недивно, коли в людей є «духовний досвід». Дивно якраз те, що настільки малої кількості людей він є. Але ще що дивніше, так це те, що замість того, аби вчитися на цьому досвіді, вони віддають йому пошану і вважають його чимось таким, чим він не є» (Ель Хінді).

«Для відновлення нашої людяності в повній мірі ми повинні знову надбати досвіду зв’язності з усією павутиною (системою патернів) життя» (11, 66).

«Існує три різновиди людей: ті, хто бачать; ті, хто бачать коли їм показують, і ті, хто не бачать» (Леонардо да Вінчі).

«Магія – це значить прикласти власну волю до ключової ланки. Магія – це втручання. Маг шукає і віднаходить ключову ланку в усьому, на що він має намір впливати, і потому він прикладає д неї свою волю. У мага немає потреби «бачити», аби бути магом. Все, що йому необхідно знати, - це як використовувати власну волю» (4, 89).

«В кожному з нас прихована сила нашої згоди на здоров’я і на хворобу, на багатство і на бідність, на свободу і на рабство. І саме ми керуємо цією великою силою, і ніхто інший» (1, 10).

«Звичайна людина розкаюється в своїх гріхах, обрані – в своїй неуважності» (Зу-н-Нун Місрі).

«Що трапилося одного разу, може ніколи більше не трапитися. Однак те, що трапилося двічі, неодмінно трапиться і в третє» (5, 195).

«Найвища мудрість прихована в простому і природному облаштуванні речей, її тяжко осягнути саме тому, що все так просто і природно» (Іоганн Петер Гебель).

«Людина може називати себе людиною знання лише тоді, коли вона здатна перемогти чотирьох природних ворогів. Страх! – жахливий ворог, зрадницький і такий, що важко здолати. Він залишається прихованим на кожному повороті шляху, маскуючись, вичікуючи. І якщо людина, злякавшись в його присутності, кинеться навтьоки, то ворог покладе кінець її сподіванням. Другий ворог: ясність думки, якої важко домогтися, вона розпорошує страх, але водночас засліплює. Третій ворог: могутність. Сила – найпотужніший зі всіх ворогів. Останній ворог – старість. Цей ворог найжорстокіший зі всіх. Ворог, якого вона ніколи не зможе перемогти цілком, а лише зможе змусити його відступити» (9, 30, 31, 32).

«Творець дав людині очі, тому людина дивиться назовні, а не в середину себе. Мудрець же, прагнучи безсмертя, дивиться в середину себе, закриваючи очі» (Упанішади).

«Не забувай, що серце твоє там, де скарби. А їх потрібно знайти, адже лише таким чином все, що ти зрозумів і відчув на шляху до них, набуде зміст» (5, 149).

Література.

1. Бах Ричард. Иллюзии. – М.: ООО ИД «София», 2006. – 176 с.

2. Бердяев Н. Самопознание. Опыт философской автобиографии. Париж, 1952. – 221 с.

3. Кастанеда Карлос. [Сочинения]. Т. 1-2: Т.1: Учение дона Хуана. – К.: София. – 479с.

4. Кастанеда Карлос. [Сочинения]. Т. 1-2: Т.2: Отдельная реальность. – К.: София. – 479с.

5. Коэльо Пауло. Алхимик. К.: «София», 2003. – 208 с.

6. Кэлдер Питер. Око возрождения. Секреты омоложения: Древняя практика тибетских лам. М.: ООО Издательский дом «София», 2006. – 112 с.

7. Кроули Алистер. Магия в теории и на практике. – М.: Локид-Миф, 1998. – 364с. – (Коллекция "Сфинкс") Кн. 1 – М.: Локид-Миф, 1998 – 364с.; Кн. 2 – М.: Локид-Миф, 1998 – 317с.

8. Менли П.Х. Самораскрытие. (Упражнения, направленные на пробуждение и развитие внутреннего восприятия). К.: «София», 1995. – 289 с.

9. Уиндем Д. День триффидов. // Миры братьев Стругацких. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2000. – 608 с.

10. Человек и культура. М., 1990. – 375 с.

11. Чумаченко Василь. Крик пугача: Есе, повість. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2004. – 224 с.

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

На практичні заняття відводиться 16 годин. Основне їх покликання полягатиме в розширенні та корекції набутих навичок, напрацюванні нових, розширенні оперативних можливостей людини. Зокрема практичні заняття будуть спрямовуватися на:

· розширення здатності відчувати та сприймати, особливо те, що стосується внутрішнього стану;

· посилення здатності концентрувати власну увагу, утримувати її і направляти в довільному руслі;

· розширення і закріплення здатності управляти власним настроєм і, як наслідок, корегувати власний емоційний стан або/та психо-емоційну атмосферу в невеликій групі;

· довільне набуття стану розкріпачення, розслабленості та спокою;

· спростування або й усунення внутрішніх мотиваційних та ціннісних протиріч і конфліктів;

· поглиблення відчуття повноти існування, порозуміння з оточуючим світом та іншими;

· корекція внутрішніх схильностей і установок, а також життєвих установок і позицій.

В основу відповідних тренінгових практик покладається досвід та окремі техніки козаків-характерників, східних практиків, вітчизняних і зарубіжних езетериків.

Під час організації практичних занять до уваги братиметься те, що людина, як правило, найчастіше ставиться скептично до проблеми власного, скажемо так, духовного розвитку, вважаючи, що насправді людські здібності обмежуються тими, що представлені на рівні пересічної людини. В кращому випадкові окремі людські здібності, здебільшого раціонально-вольові та тілесно-фізіологічні набувають свого максимального вираження в тих, хто потратив роки на вдосконалення якоїсь здібності чи спроможності. Особливо це стосується спортсменів, інших знаменитих людей. Однак і вони не вирізняються, як правило, високим рівнем духовного або, простіше кажучи, гармонійного, збалансованого розвитку. Тим не менше:

· людина використовує мінімум своїх можливостей і ресурсів (психо-емоційних, м’язової сили, організаційних і інтелектуальних);

· існують перешкоди і механізми, які стримують розвиток людини, штовхають до деградації. Ці механізми мають як зовнішнє до людини, та і її суто внутрішнє походження. Ці механізми можливо або нейтралізувати, або й деконструювати взагалі;

· є ті, кому якимось чином вдалося досягти оптимальних можливостей людини як духовної істоти;

· зрештою, в житті буденної людини трапляються моменти, коли вона діє в стані зміненої або розширеної свідомості, наприклад, коли необхідно діяти тут і тепер, оминаючи роздуми в ситуації прямої загрози життю; коли перебуває в стані, так званої, замріяності, іноді в снах.